воскресенье, 28 августа 2005
До цього твору я звертаюсь дуже і дуже рідко, тільки коли є такий самий настрій, коли так само згадуєш, так само гортаєш своє життя... Не пам'ятаю вже, чи колись вішала його сюди, чи ні... Вішаю... Володар кількох нагород вже хтозна яких конкурсів (давно це було), мій постмодерний зойк у дусі бубабістів та пана Іздрика....
Summertime... Ти...
Люди швидко звикають до твоєї відсутності.
Їх легко переконати, що ти – це хтось інший,
схожий на тебе…
Іздрик “Воццек”
Summertime… Ти…
Жити, сподіватися, піймати долю за хвіст… Штампи, якими нас наповнює життя. Йти зимовим Києвом, блукати засніженими вулицями, шукати себе, шукати її, шукати його, шукати їх, шукати, шука, шу…
Прокинутись ранком, ковтнути морозного повітря, пливти річками музики, згадувати літо… Summertime and the living is easy…Струмком злетіти сходами, відчути ритм, відчути спокій, відчути страждання, відчути хвилювання, відчути кінець життя, відчути початок смерті, відучити початок, відчути, чути, ти…
Холодно… З-за обрію виглядає якась лапа… Велика, важка, сіра… Чути голоси, гучні голоси з вулиці, вони не дають заснути… Заснути, шукати забуття у собі, шукати себе у собі, шукати його у собі, шукати її у собі, шукати їх у собі, шукати у собі, шукати, кати, усі вони просто кати – думки, голоси, він, вона, вони, ти…
Злетіти туманом, полинути ковдрою, відчути пісню, втопити жаль у пісні, слухати свій голос, відчувати струмінь голосу на собі, взяти неправильну ноту і обірвати пісню всередині, прокинутись серед трав, без серця, без очей, без сльозинки, прокинутися від власного голосу, який рветься струменем і застигає десь, прокинутись біля них, прокинутись біля нього, прокинутися біля неї, прокинутись біля, прокинутись, кинутись, нутись, здригнутись та піти, ти…
Вони дивляться один на одного, вони шукають спокій, вони шукають життя, вони не знаходять, бо я йду далі… Вони цілуються, він цілує її, вона цілує його, а мені боляче… Біль…Pain…Боль…Абстрактне, але відчутне…Біль – це коли кожну частинку тебе пронизує електричний струмінь, який не дає швидкого забуття, біль – це коли ти ніби тримаєш руку над свічкою і не можеш забрати геть, не вистачає сил, не вистачає духу, тобі боляче, ти насолоджуєшся болем, ти знову шукаєш біль, шукаєш його, шукаєш її, шукаєш їх, шукаєш ти, ти…
Біль живе на кінці голки, що її зарито у сіно пізно вночі тим літом, він живе там, множиться там, він шукає себе у собі, шукає себе у тобі, шукає себе, шукає… Біль схожий на кригу, яку прикладають до зраненого, змученого тіла того, хто палає температурним вогнем, спочатку щось пече, потім щось не пече, потім паралізує і ніби зникає, залишаючи шиплячу холодну воду на розпеченій щоці. Шукати спокою, бо немає сил…
Немає сил жити, немає сил спати, немає сил горіти і згорати, немає сил відчути ритм (summertime), немає сенсу жалітися, немає сенсу жаліти її, жаліти його, жаліти їх, жаліти тебе, бо ти – це все, що є, що було, що буде, що має бути, ти…
Йти зимовим Києвом, йти тонкою кригою Дніпра, йти, щоб ніколи не повернутися, йти до тебе, линути душею, знаходити спокій і шукати біль, йти з метою, йти без мети, ти…
-
-
29.08.2005 в 16:01-
-
29.08.2005 в 17:13-
-
29.08.2005 в 18:33Цікаво, чому ж пан Зарицький нам забув показати? Зазвичай він такі речі відразу зачитував...
-
-
29.08.2005 в 19:21