Байдужість

[Geroneja]

Іноді просто щось пишеш. Не знаєш що, але пишеш. Ось щось таке. Десь там постмодерне. Десь - ні. Але повністю реальне. Третя година ночі, треба давно вже спати

Байдужість

I'll be seeing you
In all the old familiar places
That this heart of mine embraces
All day through.

Billie Holliday's song

БАЙДУЖИЙ, -а, -е. 1. без додатка і до кого, до чого, рідко на що. Який не звертає уваги на кого-, що-небудь, не виявляє зацікавлення. // Який виражає незацікавленість, безсторонність. // Який не виявляє співчуття; нечутливий, нечуйний. // Який не відчуває кохання до кого-небудь. // у знач. ім. байдужий, -жого, ч. Про нечутливу, нечуйну людину, яку ніщо не цікавить, не хвилює. 2. кому. Який не викликає до себе інтересу, не цікавий, не важливий для кого-небудь. 3. спец. Який не піддається жодному впливові; індиферентний.

www.slovnyk.net

Голоси не змовкають довго. Їх чути навіть у стовідсотковій тиші, коли думати заважає власне зітхання. Нестримне. Стрімке. Злетіле з вуст минулого сторіччя і повисле у сутінках твоєї кімнати. Вогкість звуку змушує зануритись у нього з головою і відчути хоча б на мить шалений стукіт серця. Він лунає все гучніше та гучніше. Ти йдеш все швидше та швидше. Зізнайся – ти тікаєш. Від кого? Від чого? Навіщо? Зізнайся. І ти зупиняєшся на мить.
Найстрашніше – тікати далі. Знову и знову відкривати двері. Знову і знову причиняти вікна, лишивши слабенький, майже мертвий відблиск сонця на стіні. Зачини вікно та йди далі. Світла не буде. Ти маєш жити у вологій темряві думок. З голосами. Зі словами. З подихом. З відблиском місяця, що спотворив обличчя. Ти не можеш впізнати його. А, може, це вона. Або вони. Ти дала собі слово і зачинила. Ти завжди рвешся до прірви. Навіть коли її нема. Ти створюєш вир та пірнаєш у нього з голово. Ніхто не може тебе зупинити. Всі бояться сказати. Ніхто не боїться зробити. Просто байдуже.
Ти зачинила двері. На вікнах висить замок. Колись він висів у замку твого серця. Відчинений. Відбиток ключа лежав поряд. Ти його викинула. Він більше не потрібен – ламаний, у подряпинах, пошкрябаний то тут, то там. Він нічого не відкриває. Він лише зачиняє. І ти зачинила. Тікати нема куди. Треба просто дивитись прямо перед собою. Бачити ясні очі. Кинути дивитись затуманеним поглядом і волати про порятунок. Рятувати тебе не будуть. Рятуйтесь якось вже самі. Дорослі. Ми всьому вас навчили. Йдіть далі, а нам лишить ваші сльози. Вони переллються крізь ночі. І потім ви питимете їх з джерельця десь дорогою в інший світ.
Ти знову стала жорстока. Як двічі до того. Як тричі у іншому житті. Як сотні і тисячі разів у віковічному просторі. Ти стала безжальна. Ти ріжеш. Печеш. Береш за руку і відтинаєш її, навіть не витерши лезо. Ти робиш боляче. І п’єш цей біль із насолодою. Ніщо не дарує такої хмільної втіхи, як біль. Ти краєш ножем все, що бачиш і все, що має якийсь стосунок до цього. Ти не можеш зупинитись. Ти не хочеш зупинятись. Це твій спосіб. Це твоє ноу-хау, яке запатентували за сотні років до тебе, але тобі плювати. Воно твоє і крапка. Три крапки. Десять крапок. Книжка з крапок та тире. Крапка. Тире. Азбука Морзе якась. Байдуже.
Ти не думаєш вже ні про що. В тебе не болить серце. Просто ниє. Потроху. Там, де раніше пекло. Там, де рубцювалось і знову пекло. Зеленкою мазали? А треба було б. Може, звикла б. Хоча… Ні, ти звикаєш потроху и потроху шукаєш порятунок. Ти дістаєш свій запилений рятівний набір. Минуло три з половиною роки. Ти не плачеш. Ти відкриваєш стару коробку і просто дивишся. А потім ховаєш у неї нову малесеньку. З попелом. Таких там вже було кілька. Ти не робиш жодного напису. Воно того не варте. Все буде и не буде нічого. Просто закрий.

@темы: freaking thoughts